Історія села Біліївка
Село Біліївка виникло в кінці ХУІ століття на шляху між стародавніми поселеннями Володаркою та містом Розволожжя /сучасне село Антонів Сквирського району Київської області/ і входило в дореволюційний час до Сквирського повіту.
Село розмістилося, як і інші хутори, коло міста Розволожжя, яке служило форпостом на Південно – Західному степовому кордоні Київської Русі. Місто Розволожжя загинуло у 1242 році під час монголо-татарського поневолення Русі. Поселення не раз грабувалось і розорялось татарами і турками.
Щодо назви села Біліївка, то існує дві версії.
Перша, за переказами людей, історія виникнення назви була така: під час татарської навали 1242 року вороги вирубали на смерть всіх жителів села. Лише один чоловік заховався і залишився в живих - це чоловік середніх років за прізвищем Біляєв. Були знищені і спалені всі хати. Єдиний житель Бєляєв, після спустошення, викопав землянку між горбами і оселився жити в цьому місці, де було село. Так, поступово розвиваючись, виросло село, яке стали називати Біліївка.
Друга версія назви села пішла від того, що тут з давніх часів на схилах берегів річки добували білу глину, яка високо цінувалась на місцевих ринках і біліївчани завжди промишляли нею продаючи чи обмінюючи на різні товари.
З розповідей старожилів села Біліївка відомо, що школа в селі була заснована у 1861 році і розміщена в сільській хаті, називалась церковно – парафіянською при місцевому храмі і функціонувала майже 60 років. У документах вона іменувалася церковно - приходським училищем і клірові відомості сповіщають про початковий етап її існування наступну інформацію: «Оно помещено в доме, нарочно устроенном обществом. На содержание его отпускается от прихожан учителю за учебные месяцы по 10 рублей, отопление и служитель. Учитель – крестьянин домашнего обучения Никифор Митрофанов Цірук. Лет ему 54». Певний час школа була суто «хлоп’ячою» - в ній навчалося три десятки хлопчиків. В класній кімнаті, де проходило навчання 1-3 класів, стояли довгі парти, за якими сиділо по 8-10 учнів. За партами сиділи ті учні, що добре навчалися, за столами ті, що мали середню успішність, а на стільчиках - невстигаючі. На стіні висіла дошка, а в кутку – ікона.
У 1900 році в селі нараховувалось 235 дворів, жителів 1424 православних, з них 722 – чоловіки і 702 – жінки. Головним чином жителі села займалися хліборобством.
Відстань від „уездного города” до села 18 верст, від найближчої залізничної станції – 32 версти, телеграфної – 12, поштової казенної – 18, поштової земської – 3 версти. Залізнична станція знаходилася в Білій Церкві, телеграфія – в Володарці, поштова казенна – в місті Сквира, поштова земська – в Антонові.
В селі нараховувалось землі 1672 десятини, з них належить поміщикам – 745 дес., церкві – 42 дес., селянам – 884 дес.
В селі «мається»: 1 православна церква, 1 дзвіниця, 1 церковноприходська школа, 3 кузні, 1 водяна розструєна мельниця. Громадський капітал з 1 січня 1900 року досягнув суми 1200 крб., а виробничий – 4942 крб.
